Комунальний заклад ''Дошкільний навчальний заклад (ясла-садок) № 240 комбінованого типу Харківської міської ради''

Рекомендації педагогам щодо допомоги дітям в посттравматичних ситуаціях

Через який час у дитини проявляються наслідки травми? Деякі психологи зі Швейцарії стверджують, що це може трапитися і через 5 років.

У деяких відразу з’являються наслідки травми, в інших – з роками. Батьки часто тривожаться і не знають, як реагувати на зміни у поведінці дітей.

Чому одні діти піддаються травмі, а інші – ні?

Важливий один момент – в якому стані перебувала дитина на момент трагедії. Якщо дитина перебуває в епіцентрі травмуючих подій, але поряд з нею є батьки, то наслідки кризи подолати набагато легше. Ресурс, з якого вона черпає сили – це сім’я.

Поширена думка, що дітей із зони АТО не варто жаліти, бо це створює відчуття меншовартості.

Такі поради досить індивідуальні і ситуативні. Інколи треба пожадіти, а іноді – це може і зашкодити. Наше завдання – допомогти дитині самій давати собі раду, допомогти загоїти рани.

Існує загальна поетапна схема роботи з кризою. Спочатку ми підтримуємо. Це означає просто бути поруч. На другому етапі – це підтримка і водночас конфронтація з травмуючими подіями. У роботі з дітьми на цьому етапі використовуємо різні дисоціативні техніки – опосередкованого пережиття подій.

Наступний етап – переоцінка пережитого і свого відношення до цього. Важливо показати дитині перспективу, щоб вона сама справлялася і змогла відпустити простір допомоги. Дитина має самостійно будувати майбутнє.

А як саме ви говорите про травму?

Здебільшого ми з дітьми бавимося, а не говоримо. Основний провідний вид діяльності дитини – це гра. Ми не пояснюємо, а відпрацьовуємо переживання. Діти, які пережили хворобу в лікарні, будуть бавитися в лікарню. Під час гри діти часто стають в позицію насильника і відпрацьовують те, що робили з ними. Вони відпрацьовують досвід через гру. Ті, хто були очевидцями аварії, будуть про це згадувати.

Чи є речі, про які взагалі не варто розпитувати?

Дитині можна ставити запитання, до яких вона інтелектуально і психологічно готова. Треба регресувати до її віку, а не говорити як із зрілою дорослою людиною.

Криза має свій перебіг. Людина ніколи не залишиться після пережиття травми такою, якою була до того. Є різні форми компенсації – гіпокомпенсація і гіперкомпенсація кризи. Вона передбачає різні асоціальні форми стосунку з собою і з простором. Це можуть бути різні форми узалежнення. Також це може проявлятися через соматичні, невротичні захворювання, девіантні форми поведінки.

На час небезпеки дитині важливо мати, на кого опертися. Педагог може стати такою опорою. Однак у нинішній ситуації дуже часто доводиться допомагати не стільки дітям, як дорослим через дітей. Деякі батьки перебувають в кризі у той час, коли діти вже її подолали. Кожен випадок досить індивідуальний. Тому важливо відчувати серцем.

Ігри на адаптацію дітей та на згуртування дитячого колективу

Однією із найбільших проблем серед дітей є невміння налагоджувати відносини серед однолітків. Прояви цієї проблеми в несформованності комунікативних вмінь, недостатніх ігрових навичках, в тривалій адаптації дітей в новому колективі. Всі ці недоліки усувають сумісні ігри, сумісна діяльність малюків, яка диктує необхідність домовлятись, узгоджувати дії. Дуже позитивну роль в цьому відіграють ігри в парах, вправи, що виховують емпатію, гуманні цінності у відношенні до оточуючих.

Як оптимально налагодити спілкування педагогів з батьками дітей?

Батьківські збори – як військовий парад. Кожен раз демонструємо свої можливості. А головне батьківське питання завжди те саме: що відбувається з моєю дитиною в садочку?
Дякуйте батькам за все підряд. Багато разів за одне й теж саме. Обов'язково у присутності всіх. Дякуйте дітям за їх надзвичайних батьків. Дякуйте бабусям і дідусям за те, що цікавляться дітьми, допомагають організовувати свята. Окремо дякуйте татам – за виняткову увагу до потреб садочка, за найменший крок назустріч дитині й педагогу.
Звичайно, вияв вдячності може бути будь-яким. Але особливо запам'ятовуються листи з подякою. Так, це потребує вашого часу, але воно цього варте!
Батьки не повинні боятися садочка (пригадайте відсутність оптимізму на обличчях батьків, коли ви їм повідомляєте про чергові батьківські збори). Батьки не повинні почуватися у садочку гостями, яких запрошують тільки на великі свята, або підсобними робітниками для миття вікон чи фарбування підлоги, або безрозмірними гаманцями, з яких треба "витрушувати" необхідну суму в разі потреби.
Ніколи не "викликайте" когось з батьків. Завжди запрошуйте їх поговорити. І неодмінно наперед. Адже розмова під гарячу руку призводить до протилежного результату. До того часу, поки бесіда педагога і батьків буде стосуватиметься лише недоліків дитини, розраховувати на повноцінну співпрацю передчасно...
Вивчайте батьків (та інших членів сім'ї) за їх інтересами, сферою професійної діяльності, методами виховання, але не як маму Світлани чи тата Михасика, а просто як досвідчених дорослих людей, з якими вам доводиться вирішувати спільні проблеми. Можливо, ви зустрінетеся з дивовижними людьми, і вони стануть відомими завдяки вашій щирій зацікавленості.
Учіться у батьків, адже педагог – це не обов'язково та людина, яка знає більше, а та, яка знає інше.
На жаль, на сьогодні батьківські збори – найпоширеніша форма взаємодії педагога та родини дитини. Але й тут дотримання простих правил може суттєво стимулювати процес залучення батьків до садочка.
Ніколи не дорікайте батькам, які не відвідують батьківські збори, адже це не сприяє їх бажанню зустрічатися з вами частіше. Завжди щиро (без іронії) радійте їх появі у вашій групі.
Обов'язково звертайтесь до батьків по імені та по батькові, а не кажіть "мама Михайлика". Інакше може скластися враження, що батьки мають значення для вас тільки в такій ролі.
Привселюдно на зборах намагайтеся говорити про загальні проблеми, а не про проблеми конкретної дитини. А хвалити – персонально і обов'язково всіх. Знайдіть кілька теплих слів для кожної дитини. Діти змінюються, дорослішають, освоюють новий простір, і, як правило, набагато успішніше, ніж ми собі уявляємо на перший погляд.
Ви досягнете особливого ефекту, якщо вдасться проаналізувати, чого саме досягли діти з часу вашої останньої зустрічі на батьківських зборах, а що їм не вдалося, залишилося недосяжним. Вияв проблеми має бути конструктивним: ось проблема; заради її вирішення було б непогано зробити це і це; я постараюся зі свого боку, а ви спробуйте зі свого...
Якщо батькам пропонується реальна і конкретна модель застосування батьківських ресурсів, то віддача завжди збільшується. Крок за кроком цілеспрямовані дії сприяють позитивним результатам. Зростає зацікавленість батьків. Вони починають звертатися до вас за порадами, а ви отримуєте можливість відслідковувати розвиток дитини у сім'ї.
Намагайтеся не критикувати дії колег, дотримуйтеся професійної етики, навіть якщо у вас інша думка з цього приводу.
У разі необхідності, просіть батьків про надання допомоги, докладно пояснюючи, чому саме ви не можете без них обійтися; попросіть висунути інші варіанти розв'язання проблеми і з бажанням їх обговорюйте.
Запрошуючи батьків до бесіди, запитайте себе: "Що я хочу отримати в результаті?" Якщо ви хочете зустрітися з мамою чи татом тільки для того, щоб висловити своє обурення, засудити дії дитини чи батьківські методи виховання, то цей шлях неефективний. Спробуйте знайти й запропонувати конструктивне рішення, і це принесе полегшення перш за все вам.
Під час обговорення в присутності дитини пам'ятайте: наскільки б вона не була винна, батьки завжди (принаймі на людях) повинні бути адвокатами своїх дітей. Нечесно і несправедливо нападати обом на одного!
Не покладайтеся на чутки. Говоріть тільки про достовірно відомі речі, не заохочуйте наклепи.
Намагайтеся не використовувати загальні фрази "погано себе поводить", "не хоче нічого робити" тощо. Висловлюйтеся чітко: "не виконав завдання", "відмовився відповідати на занятті" і т.д. У такому випадку батькам буде легше проконтролювати подальшу діяльність дитини.
Пропонуючи різноманітні способи вирішення проблеми, не провокуйте батьків на насилля після так званого "розбору". Цим ви лише налаштуєте дитину проти себе.
Завершуючи зустріч, запитайте себе, чи виправдалися ваші очікування щодо неї? З якими почуттями батьки йдуть додому? Як подивиться на мене дитина завтра?